Побутує думка, що певними нашими зусиллями, скерованими до Бога, ми щось у Нього заслуговуємо, заробляємо. А не отримавши бажаного, картаємо себе за те, що замало молилися, постили, здійснювали вчинки милосердя.
Святі, пам’ять яких на щодень Церква подає нам для вшанування, до цього підходили цілком з протилежного боку. І це видно з деяких літургійних текстів, які їх, а точніше Божу благодать, що діяла в них, оспівують.
Залишивши осторонь питання недосконалості літургійних текстів із Загальної Мінеї (спільних для цілого ряду святих – мучеників, святителів, преподобних тощо, у яких лише ім’я святого змінюється), звернуся до тропаря преподобному: «Пустинним жителем, ангелом у тілі й чудотворцем показався ти, богоносний отче наш (ім’я). Постом, чуванням і молитвою небесні дарування прийнявши, ти зціляєш недужих і душі тих, що з вірою до тебе прибігають. Слава тому, хто дав тобі силу! Слава тому, хто тебе завінчав! Слава тому, хто через тебе подає всім оздоровлення!»
Вже із закінчення видно, Хто насправді прославляється через подвиги святого. Той, Хто дав йому силу, – Ісус Христос. А «постом, чуванням і молитвою» преподобний небесні дарування лише приймає, відкривається на них, дозволяє Богові у собі діяти. Однак не заробляє.
У цьому й полягає співдія людини з Божественною благодаттю. Бог і так хоче нас щедро обдарувати, зокрема дати нам найбільший дар – вічне спасіння. «Постом, молитвою, чуванням» та іншими добрими ділами ми очищаємо своє серце, готуємо його для прийняття Божої благодаті, виявляємо своє прагнення Бога, висловлюємо довіру та згоду отримати те, що Він пошле. А посилає Він завжди те, що веде нас до святості. І якщо гідно ми цей дар приймемо, то Сам нас завінчає і через нас поширюватиме Свою любов і на наших ближніх, щоб поряд з нами й вони освячувалися.
Василь КАЛИТА для ДивенСвіту
